Вірші для душі та дитсадка. Emiliia Oleksyuk

Кривавим кроком  прийшла війна.  Забирає моє життя.  Тіла свого не відчуваю.  А думка ще злітає.  Уже не для мене весна прийде.  Не для мене сонце зійде.  Не для мене калина цвіте.  Не для мене дівчина росте.  Не для мене шумлять жита.  Не для мене на землю Впаде роса.  «Мамо,мамо моя!»- Останні мої слова.  Мамо,руки свої простягни.  В останнє мене обійми.  Вже чую твоє тепло.  Шалений стук серця твого.  Відчув я , що сльози гарячі впали.  А сина твого не стало. Для нас з тобою сонце зайшло.  Забрало з собою тепло.  «Обличчя війни»,2015 Олія,акрилік,гільзи Робота Дарії Марченко та Данієля Гріна На виставці у Чикаго,2017 Робота зроблена з 5,000 гільз зібраних на полях боїв  України.

«Птах вночі» Художник Максим Голенчук Чикаго,2023 Як коні скажені роки пролітали Весну за весною переганяли.  З‘явилась на скронях сивина.  Все кругом полинь-трава.  Пропала молодість моя.  Чи,може, злетіла за хмари? Чи загубилась в густих туманах? Чи ходить у темних лісах? І вийти не може ніяк? Куди ж ти поділась? Озовись.  До мене назад повернись.  Гора Скупова,Україна,2017 Фото: Сергій Олексюк

Індик гордовито ступає.  Своїм криком дітей лякає.  На шиї коралі звисають.  Цікаві коралі- колір міняють.  Зверху дзьоба хоботок звисає.  Під дзьобом ще й борідку має.  Крила до землі опускає.  Злий танець починає.  Ще й приказує «бол-бол-болди» Остерігайтеся біди.

  Ніч надворі. Кругом темнота.  Стоїть сіра дощова стіна.  Блискавка небо розсікає.  Весь простір світлом заливає.  Здається усі лампочки засвітились.  Всю землю на мить освітили.  А потім гримає грім.  Сильно вдарить,неначе поруч.  А далі гуркоче,гуркоче,гуркоче.  Силу свою показати хоче.  Все тихше і тихше ставало.  І грому не стало.  Холодний дощ ллє і ллє.  Дорогу не дає перейти.  Переповнені калюжі води.  І ти під дощем ідеш.  Парасолю в руці несеш.  А дощ з тобою заграє.  Намочив твої штани.  Мокрими стали рукави.  Мокре твоє взуття.  Здається його нема.  Лише холодна вода.  І думка в голові одна.  Коли скінчиться ця гроза.

                            м.Чернівці,2018                             Фото:Вікторія Олексюк Котеня було все чорне.  Тільки на носику виднілась біла  пляма. Воно часто ховалось від своїх братиків і його було важко знайти.  Одного разу котеня помандрувала зеленою травою і побачило велику калюжу. В ній плавали ,підстрибували і своїми довгими язиками ловили комарів зелені жабки.  Вони співали свою жаб‘ячу пісню. Було весело.  «Дозвольте з вами погратися»- сказало кошеня. «Прошу»-заквакали веселі жабки.  Кошеня розбіглося і плюхнулося у воду,розклавши свої лапки. На щастя калюжа була не глибока. Воно ж не вміло плавати. Воно швидко вилізло мокре і гидке.  Жабки стрибали і квакали:  «Ти не жабка і не вмієш плавати». Котеня подумало і  сказало: «Так. Я не жабка. Я не зеленого кольору,на лапках не маю плавників, не вмію  плавати ,не вмію ловити язиком комарів. То хто я?» Котеня зтряхнуло своїм тілом, крапельки води розлетілись в усі боки,а вітер розпушив його

На лавочці хлопчик сидів.  Ім‘я своє загубив.  С оловейко  в саду співав.  Першу букву йому віддав.  Страус  Е му пробігав.  Свою букву йому подарував.  М ухоловка мух ловила.  Першу букву відпустила.  Е льф хотів допомогти.  Букву Е у мене візьми.  По березі  Н абережник гуляв.  Першу букву хлопчику дав.  Всі старалися,допомагали.  Яке ж ім‘я хлопчику дали? А ми літери складем.  Прочитаємо  СЕМЕН. 

На лавочці хлопчик сидів.  Ім‘я своє загубив.  Довгенько вже сумував.  Навіть плакати почав.  Д ятел плач його почув.  Нема причини сумувати.  Першу букву я можу віддати.  А нтилопа пробігала.  З-під копит букву А вибивала.  А кремезний  Н осоріг На розі свою букву ніс.  Буква з рога впала І третьою в слові стала.  На допомогу прийшли крот И Першу з кінця свою букву дали.  В гущавині  Л ось гуляв.  Для доборої справи  Літеру Л віддав.  З півночі  О лень поспішав.  Хлопчику свою літеру приклав. Друзі,вам дякую щиро Тепер я знаю ім‘я своє ДАНИЛО. 

Фото:Вікторія Олексюк,2019 «Моя курочка» Курочка по дворі ходить. Діточок рядочок водить.  Сама біла,чепурненька.  З гребінчиком червоненьким.  Крилець двоє,лапки дві.  Ходить гордо по дворі.  Чути часто ко-ко-ко,ко-ко-ко Я знесу вам яєчко.  Для дідуся і бабусі.  Для татуся і матусі.  І маленької Катрусі. 

Гуси шию довгу мають.  Спритно всюди заглядають.  Травичку зелену щипають.  Алфавіт вони знають.  Ґ та А добре складають.  Лапки- ласти як весла гребуть.  Ними гуси добре пливуть. 

Качур дзьоб широкий має.  Добре їжу набирає.  Ходить всюди «кряк» та «кряк» Я купатися мастак.  Лапки- ласти коротенькі.  Але пір‘ячко сухеньке. Синхронне плавання Чикагський ботанічний сад,2017 Фото:Oлександр Голенчук

У великому світлому курнику Курочка жила.  Безжурно гуляла,  зерна клювала  і свіжу воду пила.  Одного разу знайшла  М‘якеньке гніздечко.  Відклала в понеділок яєчко.  Друге відклала в вівторок.  У середу третє відклала.  В четвер їх чотири стало.  А п’ятницю- п’яте.  В суботу- шосте.  В неділю- останнє.  Швиденько всі порахувала.  « Ой. Уже сім.  Треба сідати і вигрівати» Заквокала і сіла в гніздечко Вигрівати свої яєчка.  Добре вона старалась.  Лапками їх повертала.  Коли істи вставала,  гніздечко надовго не залишала.  Ходила по двору: «Квок,Квок,Квок. Я чекаю маленьких діток.» Вигрівала яєчка  двадцять один день.  Нарешті почула шум.  Хтось стукав.  А хтось пищав.  Про себе мамі розповідав.  Хатка- яєчко у кожного своя.  На двадцять перший день  Курчата виросли.  Стало тісно.  Вирішили вийти з яєчок.  Але на знали,як це зробити.  Одне наймудріше подумало: « Слід зробити віконце.  Подивитися,що там.»