Акація

Акація

Акації осінь золоті коси заплела. 

Як глянеш - яка краса!

Ще зелене плаття, 

А золота коса. 

Коричневі чоботи їй дала. 

Ну просто цариця яка!

Подув вітер 

і з акації зняв вінець. 

Листочки легенько кружляють. 

І тихо на землю сідають. 

Своїм теплом її зігрівають. 

Вночі і вдень листочки шепочуть. 

Про своє життя розповісти хочуть. 

Як вітер їх ніжно колисав. 

А дощик щедро напував. 

А зорі світили як могли, 

Щоби ми довше жили. 

А сонце давало світло і тепло. 

Щоб хлорофілу у нас 

більше було. 

А осінь свої чари розсипала. 

І нас на землю покликала. 

Під ногами ми впали, 

Зашелестіли. 

Життя в нас не стало 

І ми пожовтіли.