Вогняний язичок
(Казка)
Велике багаття
своїм життям жило.
Від нього далеко
відчутно тепло.
Сидіти кругом
так приємно було.
Потріскують сухі гілочки.
Оранжевим кольором згорають вони.
Полум’я вверх виривається.
Все вище і вище піднімається.
Малесенький вогняний язичок стрибає то вверх,
то вниз,то на бочок.
Задумав піти погуляти.
Все кругом розпізнати.
Стрибнув з багаття
на суху траву.
Радіє,підстрибує- я живу!
Але травичка не хотіла горіти.
Почала язичка просити:
«Зупинися,далі не йди.
Сухої трави не пали.
Мені боляче це терпіти.
Я не хочу в вогні згоріти.
Я - нехай я.
Але де буде жити уся комашня?
Де будуть птахи ходити?
Де будуть свої гнізда вити?
І навіть квіти помруть.
Весною не зацвітуть.»
Вогняний язичок
травичку не слухав.
Швиденько стрибав.
Лиш чорну дорогу лишав.
Тим часом язичок розгорався.
Своїм полум’ям
вище піднімався.
Побачив могутній ліс.
Туди насильно вліз.
Дерева його там просили:
«Не залишай нас
природної сили.
Ми з вітром завжди говорили.
Ми землю теплом зігрівали.
Повітря киснем наповняли.
Багато звірів
домівки в лісі мають.
Свої пісні птахи тут співають.
Весною- квіти цвітуть.
Восени - грибочки ростуть.
Але язичок вже став вогнем
Пекучим,страшним,сердитим.
Нікого не хотів пожаліти.
Могутній ліс згорів.
І все згоріло,що було в нім.
Згоріли дерева,згоріла трава.
Надовго завмерла земля.
Розгорається вогонь- вогнище.
Розпускає свої ручища.
Все кругом хоче зжерти.
І не думає,що може вмерти.
Далі на будинки людські заліз.
Приніс багато горя і багато сліз.
Все злизав і з землею зрівняв.
Але люди не стали
просити його.
Рови широкі копали
і водою заливали.
Вогонь по краю канави гуляв.
Ручища свої простягав.
Звивався і стогнав.
Монстра страшного
не пожаліли.
Водою швидко залили.
Яку б ти силу не мав,
проти кожної сили
є ще більша сила.
Тому сила води
перемагає вогонь завжди.
Коментарі
Дописати коментар