Вірші для душі та дитсадка. Емілія Олексюк

  Ой, чому ж ти ,вербонько,похилилася? Чому ніжні віти опустилися? А тому я , Вітре, так сумую, Що від свого милого вісточки не чую.  Пішов Клен мій воювати, Від ворога захищати.  Та не тільки мене одну, А й нашу родину, Нашую невинную рослинну країну.  І не знаю ,ніжний Вітре, Де тепер воює.  Пошли йому вісточку. Може тебе вчує.  Та не кажи йому,що я засинаю.  Передай такі слова: « Люблю і чекаю» Та й  понісся Вітер  Попід небесами, Щоб побачить того Клена Де воює саме.  Та як же він не старався, Як не намагався, Знайти кленовий слідок  Може де зостався, Ніде його не побачив.  Мов не було Клена.  Та й майнула в нього думка  Легка і шалена.  Розпитаю я у інших , Може є новина.  Запитав він у річок величавих : « Може клена ви часом зустрічали?» « Нііі.» - разом відповіли Й хвилі свої сумно покотили.  «Гори сильні та могутні , Високо ви стали. Може Клена молодого  З висоти видали?» «Нііііі !!!» - гуч...

  Тобі, мій дорослий сину,  з материнським благословенням. Сину мій,  ТИ -моє серце , Моя надія, Що не дасть мені вмерти.  Я люблю тебе як цей світ  Добрий відрізок літ.  Я люблю тебе ,коли  ти радієш. Я люблю і нічого не вдію.  Я люблю тебе , коли сумуєш. Я люблю як ти цього не чуєш.  Я люблю тебе , коли ти плачеш. Я люблю , бо не можу інакше.  Я люблю тебе не за поступки.  Я люблю ,бо не сходиш із думки.  Я люблю тебе не за гроші.  Просто люблю тебе, Мій хороший.  Я люблю тебе  Без наміру й правил.  Я люблю тебе, Бо я твоя мама.  Ще трохи для душі : 🪴 22 вірші про маму 🪴 Мати і син 🪴 Другого дитинства вже пора 🪴 Відвертість 🪴 Щастя прилетіло 🪴 Якби… 🪴 Покинута хата  🪴 Засохлі квіти 

  Прийшла кума до кумоньки  Сама не своя.  Вже аж зблідла, помарніла, Труситься уся.  -Чи ти знаєш, дорогенька, Чому я прийшла? Жаль страшенний, кумо, маю. Заледве дійшла.  Діти телефон придбали, Як ті кнопки натискати Так-сяк показали.  Дуже легко. Надто просто. Красота.  Лиш натисну я на них- свіжа новина.  Тут реклама невідома до мне прийшла. Я швиденько прочитала  Там такі слова: «Маємо ми крем цілющий до лиця. Нанеси його на шкіру- Будеш молода» Прожила я сім десятків років вже. Та кремів не бачило ще моє лице.  А ті люди такі гарні, молоді. Посміхаються до мене …поспіши… Ось на цей кружечок натисни, Номер картки запиши, І отримаєш по знижці  Ліки для краси.  Ніби біс мене попутав . Натиснула.  Далі інформація така майнула: «Дякуємо дуже щиро.  Ви тепер людина найщаслива. Крем коштує вісім тисяч гривень  Та для вас щасливої лиш чотири» Ой. Як добре. Половина.  Мабуть дійсно я щаслива.  Кілька днів ...

Якось воно  вже так-то сталося В закинуте болото Жаба враз припхалася. Там тихо жила  І своїм довгим язиком  Все  комарів ловила. Одного разу ,як прийшла весна,  Надумала  вона , Що їй  ікру метати вже пора.  Пузяку спорожнила , Вляглася на лататті , відпочила. Із часом пуголовки вилуплялися  Вже їх мільйони  В жабуринні гралися.  Там серед них один  Скоренько  виростав, Найшвидше за усіх  І жабієм він став.  Всіх научав  як жити, що робити, Щоб не в болоті ,а на суші жити.  І ті пулькаті жабенята  За ним чаляпали, Мовчали і не плакали.  Усі прибутки, що самі надбали, Ось цьому жабію і віддавали.  Воно слизьке , зелене  Ще й пулькате , Із золота собі ліпило вже палати.   А жаби,хоч на суші проживали, Та так здавалося,  Що із болота ще не вилізали.  Отож, пулькатеє жабисько Зібрало навкруг себе військо, Та й у чужі краї попхалося, Щоб більш землі йому дісталося.   ...

                     Мамо, давно тебе вже немає.  Може душа твоя світом блукає. Може блукає , а може і ні, Може лиш мариться це все мені. Віки прикривають очі… Являєшся мені у сні… В халаті синьому із квіточками. Паличка в руці. Йдеш до нашої брами.  Біля криниці розрісся бузок Й трояндовий кущ ,всипаний білих квіток.  А виноград, ще із татом садила, Розпускає гілля, ніби птах свої крила . Зараз хата сумує сама, Давно вже не чує від тебе тепла.  Мамо, чи знаєш, що діти твої  Відлетіли в далекії краї? Все рідне своє залишили, Де першії кроки зробили. Вибач…Так вийшло, Так склалось з житті Згадуєм дім,хоч в чужій стороні… Та знаєш, рідненька? Перелітні птахи  Вертають додому завжди … Ще трохи про життя та жіночу долю : 🪴 Другого дитинства вже пора 🪴 Відвертість 🪴 Щастя прилетіло 🪴 Якби… 🪴 Покинута хата  🪴 Засохлі квіти  🪴 Життя як колесо

Ліг на мої коси вапняний наліт. Пролетіло непомітно вже чимало літ. Хтось там скаже: «Старість вже прийшла» Ні. Не вірте в ці слова.  Це дитинства другого пора.  Тільки ця пора не та приємно-мила. А якась чомусь сумна.  Крок за кроком йдеш, А радості нема. Біль пронизує усі кістки… Слів не памʼятають вже мізки… І, здається, мова вже не та.  Ледве плентаються ті слова.  Ложку у руці ледве тримаєш. Допомоги чийоїсь чекаєш.  Коли в це життя прийшов, То з життевої дистанції зійшов.  З цим змиритись мусимо без слів.  -Скільки жити? -Бог нам заповів. Ще трохи про життя та жіночу долю : 🎵 Відвертість 🎶 Щастя прилетіло 🎶 Якби… 🎵 Покинута хата 🎶 Засохлі квіти 🎶 Життя як колесо

  Картина Ольги Гайдамаки « Дерево життя» Коли ще була дитиною, Здається була щасливою. Хоча не такою красивою, Якоюсь дитячою, милою… Життя пропливало над кручею: То глибокою, то мілкою…неминучою. Я просто була придатною. Жити як є була здатною. Не вміла для себе жити , Хоч краплю себе любити. В житті стала привичною, Просто для всіх практичною. Завжди якоюсь сухою..черствою, А може трохи й дурною.  А далі? Що далі? Стану якоюсь відьмою: Ні дітям ,ні людям не потрібною.. Фабрика природи зробить мене такою. Чорний вірус прийде за мною… Краплю життя мого забере з собою, І в океан її вкине. Так природа не згине… 🎵 Другого дитинства вже пора 🎶 Щастя прилетіло 🎶 Якби… 🎵 Покинута хата  🎶 Засохлі квіти  🎶 Життя як колесо

  Якби я була зіркою- Міряла б Божою міркою.  Якби я стала горою- Від зла захищала б собою . Якби витікала рікою- Напоїла б усіх водою.  Якби я була незаміжньою- Була би сухою і грізною.  А коли я матірʼю стала - Життя б за дітей віддала.  Ще трохи про життя та жіночу долю: 💚 Другого дитинства вже пора 💚 Відвертість 💚 Щастя прилетіло 💚 Покинута хата  💚 Засохлі квіти  💚 Життя як колесо