Вірші для душі та дитсадка. Emiliia Oleksyuk

В дрімучому лісі  сім‘я ведмедів жила.  Тато- Михайло Михайлович, Мама- Михайлина Михайлівна, Та Михайлик Михайлович- Їх синок.  Найкраще дитятко серед діток  Дитятко росло,виростало.  Та слухати батьків не бажало.  Мама частенько просила: «Чемним діткам з сусідами  Вітатися треба.  Посміхайся до них любенько, Миле моє серденько.» «Не хочу.»- він пробурмотів.  І голову нахилив.  «Бабусі старенькій малину Збирати допоможи.  І кошик до хати віднеси.» «Не буду цього робити.  Хочу відпочити.»- сказав І в здоровенну калюжу впав.  Там полежав,повалявся, Важко з неї піднявся.  Перевальцем додому подався.  Весь в болоті з голови до ніг.  Ледве на ліжко залізти зміг.  Полегшено зітхнув І миттєво заснув.  Вітер подув,а сонце пригріло, Шерстку його обсушило.  Вона до тіла прилипла.  Дивитися було гидко.  Не ведмедик, А чудо якесь ступало.  Лиш очі блищали.  Діти сусідські злякались І за кущі заховались.  Батько про

Вишня в саду росла.  Весною вона зацвіла.  Бджоли радісно гудуть, Солодкий нектар п‘ють.  На лапки пилку наберуть.  Іншій квіточці віддадуть.  Як пелюстки з квіток опадуть, Поглянь,уже вишні ростуть.  На горошинки подібні стають.  Ось уже виросли.  Сонце пригріло.  Вишні наші почервоніли.  Малеча під вишнею стрибає.  Рученята свої простягає.  Хоче вишень з‘їсти.  Та високо лізти.  Тато у сад завітав.  Драбину у руках тримав.  У відро вишні зірвав.  Смакуйте,любі малята.  Вишня вродила вишень багато.  Добре попрацювала земля.  Тому,що вишня на ній росла.  А дощі поливали.  Водою її напували.  Бджоли марно не літали.  Квіточки запиляли.  Сонце зробило всій вклад.  Почервоніли всі вишні підряд.  Руки людські вишні зібрали.  Любих малят пригощали. 

З великого міста До бабусі в село Приїхала внучка.  Вже літо було.  Цікаво їй все кругом.  На пташиний двір пішла.  Зеленої трави птахам принесла По дворі птахи дружно ходили.  Внучку вони полюбили.  Маринка їх годувала, Свіжої води наливала, З гніздечок яєчка забирала.  Вже повний кошик  Яєчок набрався.  Вигрівати їх ніхто не збирався.  Одного ранку бабуся сказала: «Кошик з яєчками ми візьмем  І в інкубатор віднесем.» «А що таке інкубатор?»- Маринка запитала.  А бабуся їй так сказала: «Інкубатор не українське слово. Воно перекладається як «висиджування яєць».  Допоможи мені,внученько,яєчка перебрати. Вони мають бути всі чисті і без тріщин. Ти  легесенько постукай по яєчку.  Якщо є тріщина,то почуєш дивний звук. Вимащені яєчка на інкубацію теж не приймають. І мити їх не можна. Кожне яйце вкрите захисною плівкою,щоб мікроби в нього не потрапляли.  Ось ми і зробили важливу роботу. Тепер можна і до інкубатора вирушати.» Дорогою бабуся зус

Лапанчик іде до школи.       Одного прекрасного сонячного ранку мама-зайчиха  сказала своєму синочку Лапанчику: «Скоро Перше вересня. Ти підеш до школи. Ти вже виріс. Виповнилось тобі шість років. А всі малята,кому виповнилось шість років, підуть у перший клас.»      Лапанчик слухав маму і не розумів про що вона йому говорить. Він з сумом нахилив голівку,опустив свої довгі вушка і лапками почав витирати сльози,що текли як два струмочки.  «Що сталося? Чому ти плачеш?» - запитала лагідно мама.  «Я не хочу іти до школи. Я хочу бути разом з тобою. Я хочу гратися з своїми іграшками. Я хочу розглядати свої книжки. Я хочу гойдатися на своїй гойдалці»- відповів, тяжко схлипуючи, Лапанчик.      Мама зрозуміла,що син не розуміє для чого йому ходити в школу. «Миле моє дитятко, перестань плакати. Давай витремо твої сльози. Я розповім тобі про школу.» Лапанчик заспокоївся,зручненько всівся мамі на лапи. І мама почала розповідь: «Всі малята люблять розглядати книжки,але чит

Приснилось мені, Що завдання я мав.   Ім‘я своє по літерах збирав.  Поїзд по рейках мчав.  Колісний ритм віддавав.  Вагон легенько колисав.  Міста проїжджав.  Ю жноукраїнськ  Через сон почув.  Літера «Ю»- це моя.  Вона починає моє ім‘я.  У  Р ені заїхав.  Літеру «Р» забрав.  Залишилось знайти літеру «А» Тоді закінчиться подорож моя.  У місті  А рциз «А» підхопив.  Щасливо подорож закінчив.  Літери зібрав.  Ім‘я написав.  ЮРА.  Насправді такого маршруту Не існує. Але сни нас завжди дивують.

На пагорбі хвойний ліс росте.  До лісу того дівчинка іде.  Дерева рахує.  На них заглядає.  Деякі знає,а більшість не знає.  «Я знаю,що тебе  т ис звати.  Дещо можу розказати.  Як камінь ти тонеш у воді.  Позич літеру «Т» мені.» «А це напевно сосн а.  Бо має довгі голки вона. В моєму імені теж є літера «А».  «Ось і модри н у впізнала.  Вона на пагонах  Хвою в пучки зібрала. Літеру «Н» маємо ми обоє.» «Ой!Яка красота ! Хвоя колюча,блискуча,тверда.  Я лина твоє ім‘я. А в моєму імені  остання літера «Я».  Літери в рядок складіть.  Ім‘я моє назвіть.  ТАНЯ

До школи своєї птахи прилетіли Зручненько на гілки сіли.  Абетку вивчали,літери писали.  Кожен старався літери знати, Щоб ім‘я своє написати.  Тут хлопчина прийшов: « Я пташеня знайшов.  Лежало у траві і плакало, Свою маму кликало.» « Ти можеш його показати? Звісно,ми зможем  Його впізнати.» Хлопчина долоні відкрив. Донісся легенький крик.  Мухоловка його впізнала. Пташенятко своє забрала.  « Який викуп ти хочеш? Проси,що захочеш.» «Ви всі у школі навчались.  Літери добре писали.  В тепер мені допоможіть.  Ім‘я моє напишіть.» М ухоловка зраділа.  Літеру «М» відпустила.  С и ч надутий сидів.  Сичав,сичав.  Все ж таки літеру «И» віддав.  Х рустан крильцями змахнув.  Літеру «Х» здув.  Чайк а  кричала «А-а-а» Віддаю літеру «А».  Жа й воронок: «Я маю надію,що допоможу. Літеру «Й» віддати можу.» Л астівка: «Помилки в імені не допущу.  Віддам першу літеру свою» О дуд привабливий  Чубчик розклав, Такі слова сказа