Як Кролик з Кротом подружили
У траві зеленій Кролик вранці грався. Високо стрибав,то в клубок звертався. Враз припливли чорні хмари. Ой,біда! Дощик ллється ,як з відра. Блискавиця небо розтина. Грім гуркоче. Страхота!!! Мокрим став його сіренький кожушок. Кролик весь промок аж до кісток. Він від холоду дринчить, Аж зубами стукотить. Виглянуло сонечко. Шубку обсушило. Та й з‘явились в Кролика нові сили. « Ні. Не варто більш так жити. Треба нірку мені рити.» Вибрав місце і почав. Спритно землю вигрібав. Сам себе хвалив. Та все глибше нірку рив. «Треба ще у бік прорити. Спальню там собі зробити.» Так про себе говорив, Та все нірку рив ,та рив. «Все. Закінчив. Красота. Ось тепер я заживу. Маю нірку вже свою» Вийшов. Потягнувся. На траві зеленій смачно протягнувся. Кульбабки навкруги цвітуть. То тут, то там бджілки гудуть. Враз почув він дивний звук. Миттю встав,розправив вуха, Не втікав,а довго слухав. І побачив,що з землі гірка виростає. Ніби хто її штовхає. Хто ж там є? І сам не знає. Накі