Вірші для душі та дитсадка. Emiliia Oleksyuk

Мельбурн, Австралія Фото: Джеймс Кол‘єр В безкраїх просторах небесного царства Жили, проживали дві Хмаринки славно.  Вони дружно там жили,  Хороводи водили, По небі гуляли, Краплинки води збирали, В веселі ігри грали, Форму свою міняли. Хмаринка Веселинка Пропливала, Перлинку-хмаринку обійняла. «Ми з тобою великі подруги.  Тепер ми станем  Хмаринки дощові. Ми будемо разом гуляти.  Краплинок води прибавляти.  Ой, важко мені стало  Краплинки нести.  Ближче до Землі  Мені треба йти.  Я краплі свої відпущу На Землю у вигляді дощу.»- Сказала хмаринка Веселинка  Дощова.  Якраз назустріч їй хмаринка Перлинка дощова пливла.  « Будь добра, мене пропусти.  Важко мені краплинки нести.»- Попросила Перлинка дощова.  «Ні. Не пропущу.  Не зійду зі свого шляху.»- Веселинка дощова відповіла.  «Ах,так! То будемо битись  Чи миритись?»-вигукнула Перлинка дощова.  «Битись!» - Веселинка відповіла Хмаринки злості набрались. Лобами бит

На краю села  В старенькому будиночку Одинока бабуся жила. Дітей вона не мала.  Допомоги ні від кого не чекала. Сама по господарству  Все робила. Аж поки не захворіла.  В неї ноги болять і голова. Працювати бабуся  Вже не могла. Немитий посуд  В умивальнику лежав.  Зеленим мохом уже обростав.  Не кричала і не стогнала.  Лише з сумом навкруги поглядала. На допомогу чекала. Тим часом Настуня з лісу ішла. Кошик малини несла. Захотілось їй до бабусі завітати. Малиною її почастувати. « Бабуню, Доброго дня! Я вам смачної малини принесла Зараз помию швиденько, а ви поїсте смачненько.» « Дякую, дитино дорога, що завітала до мого двора. І смачної малини принесла.» Бабуся малини поїла. Відчула приплив сили.  Хвороба кудись пропала. Бабуся з ліжка встала. «Не варто вставати. Треба вам ще полежати.  Посуд я миттю помию, Посушу і в шафу складу.» Нову мочалку взяла. Посуд мити почала.  Тарілки глибокі і пласкі, Горнята великі і малі, Вилки, ложки і ножі

Літо лугом ходило.  Лугові квіти губило.  Конюшину,волошки,ромашки, Флокси,дзвіночки і маки, Кульбабу,звіробій і цикорій.  Зелених трав у лузі доволі.  Сонце пригріло,росу обсушило Квітковий аромат розпустило.  Серед чаруючих запахів І квітучих трав, Одинокий зайчик гуляв.  Бідолашне зайченя загубилось.  Від своєї родини відбилось.  Блукало так,блукало, Але після згадало: Мама казала, Щоб родину знайти, Треба барабанити.  Кожен заячий рід  Має свій барабанний дріб.  Зайчик бігав то тут,то там Барабанний дріб відбивав.  Мама-зайчиха  Той дріб почула.  Шукати дитя майнула.  Побачивши маму, Зайчик так зрадів, Аж від радості заревів.  Сльози мама йому витирала, Такі слова промовляла: «Я щаслива. Ти молодець.  Урок мій не звів нанівець. Якби урок мій не запам‘ятав, Сам би у лузі гуляв.» Сказавши ці слова, Вона зайченя додому повела.  Їх будинок- глибока нора.  Її мама сама вигребла.  Ніби тунель вона виглядає,

У гарному зеленому лісі Серед різних птахів І Зозуля жила, Не вила свого гнізда, Дітей своїх не годувала, Безтурботно літала.  Старий Дятел Уже не міг працювати, Вирішив Зозулю научати: « Чи не соромно тобі, Пишній пані, Сидіти на чужому паркані? Залітати до чужого гнізда? Відкладати своє яйце туда?» « Я не вмію вити гнізда.  Для цього в мене потреби нема Ти ,Дятле,мого життя  Не знаєш.  А мене поучаєш. На гілку біля мене сідай, Розповідь мою запам‘ятай.»- Дятлові відповіла  І розмову з ним повела.  « Ти маєш про це знати.  Кожного дня я не можу Яйце відкладати.  А наступного 3-4 дні Треба чекати.  За літо 20 яєць  Можу відкладати.  Але ж як їх вигрівати? Добре подумай.  Хіба 20 пташенят  Я зможу прогодувати? Тому так вирішила сама, Підкинути яйце  До чужого гнізда.  Яєчка в гнізді мусять бути  Подібні на мої.  У Вільшанок яєчко я з‘їм, А своє покладу їм.  Пташина нічого не зрозуміє.  Свої яєчка і моє