Діткам про народні ремесла.Оповіданнячка та віршики
У нашому селі дідусь Андрій проживав
Обробляти деревину він знав.
Технікою видовбування володів.
Корито видовбати умів.
Тоді у кожній хаті жінка уміла
Хліб випікати.
У кориті місила,у печі пекла,
Гарною господинею була.
Дідусь видовбував черпаки для води,
Дерев’янні ложки для їди,
Мисочки для борщу,
Ступки для часнику.
Дідуся в селі шанували,
Вироби його вихваляли.
2) Бондарство.
запитав Максимко.
«Це тому,сину,що бондар -це людина,яка виготовляє ємкості з дерева. Це - бочки,бочечки,відра,цебри. Наш цілий рід бондарів: прадід, дід, батько,а тепер і я. І ти можеш навчитися цієї справи.»
«Добре,тату,я буду тобі допомагати і обов‘язково навчуся.»- відповів Максимко.
«Я люблю свою справу. Моя робота потрібна людям.
Уяви собі,приходить осінь. Люди збирають урожай,запасають на зиму. Щоб квасити капусту з опеньками,
огірки,помідори,яблука потрібні бочки або бочечки. Люди звертаються до мене і я допомогаю. Приємно чути слова подяки за свою роботу.
А ще,наприклад,сусід Микола зібрав гарний урожай винограду. Вино хоче зробити. В чому? Звісно у дубовій бочці.
А ось вчора приходила тітка Оксана,просила бочечку зробити для бринзі. У неї є вівці. Вона їх випасає,доїть,а з молока робить будз і бринзу. Так ту солену бринзу найкраще зберігати в бочечці з накривкою. Дерев‘яні ємкості зберігають смак і властивості продуктів. Наша бабуся Марія тому і любить зберігати сало в бочечці.
Ти знаєш,що дід Артемон має велику пасіку. В чому мед? В бочках. Зручно і корисно.
Колись давно люди прали білизну у дерев‘яних цебрах. Цебер був потрібний у кожній хаті. Ось і подумай скільки цебрів треба було зробити. Тепер,звісно,нема такої потреби,бо перуть у пральних машинах. Вони полегшують роботу жінкам.»
«Тату,як ти починаєш робити бочку?»-
спитав Максимко. І от батько почав розповідь: « Перше маємо вибрати деревину,з якої будемо виготовляти бочку. Це може бути дуб,ялина,сосна,
кедр,липа,осика. Я виготовляю бочки з
дуба та липи. З вибраного дерева
заготовляємо клепки для бочки. Щоб
ти зрозумів,клепки- це дощечки,з яких
робиться бочка. Їх треба зачистити,
висушити,зробити зарізи для викладання дна. Ще потрібні залізні обручі,щоб
клепки тримати разом. Ну і звісно нічого цього не зробиш без інструментів:
рубанок,фуганок,циркуль,пилка,молоток
та інші.
Дерев’яними бочками користуються до
сих пір. Робота бондара ще потрібна. Я
думаю,що наше ремесло буде процвітати і в майбутньому. І ти продовжиш справу
розпочату ще нашими предками.»
3) Лозоплетіння.
Дідусь Антон жив один на краю села.
Син загинув на війні. Дружина померла.
Довелося йому одному доживати свій вік.
Але його часто відвідували односельчани,бо умів він плести кошики,
корзини і корзинки. А вони ой як потрібні в господарстві.
Одного осіннього ранку,коли з дерев і кущів опало листя,дідусь подався заготовляти прути для плетіння. Дорогою він зустрів Петрика- сусідського хлопчика.
«Доброго ранку.» - привітався Петрик.
«Доброго ранку,Петрику.» - відповів дідусь. «А куди це ви так рано йдете?» -
запитав Петрик. «Та ось,Петрику,
закінчилися у мене прутики для плетіння.
Треба заготовити,а то взимку без роботи пропаду.» - відповів дідусь Антон.
«Дозвольте я вам поможу.»
«Ну,гаразд.»- відповів дідусь -« Тільки
попередь батьків,що ти підеш зі мною до вербового чагарника.»
«Добре. Зачекайте. Я швидко.» - на льоту відповів Петрик.
Повернувся Петрик і пішли вони з дідом
до чагарника.
« А чи зможете,дідусю,мене навчити плести?»- спитав хлопчик.
«Звичайно зможу. Та ,щоби навчитись
якомусь ремеслу, треба дуже дуже
захотіти. А почати можемо прямо зараз,
бо перш ніж приступити до плетіння,
треба навчитись заготовляти прути.
Перше- знати місця,де росте верба.
Друге - в який час його зрізати.
Третє - як її обробляти і зберігати.»
« Ого. Ціла наука.» - сказав Петрик.
«Слухай далі. Зрізати треба одно і дворічні пагони чагарникових верб. Вони
повинні бути гнучкі і прямі, рівненькі і гладенькі. А зрізати прути можна ранньою весною або пізньої осені. Так,як ми з тобою зараз це зробимо. Для
зрізування нам потрібний ніж або сікатор. Ось подивися на цей прут. Зараз ми його зріжемо і спробуємо обмотати навколо пальця. Якщо він придатний для плетіння,буде мотатись навколо пальця і не ламатись. Попробуй сам.»
Петрик взяв прут і почав намотувати навколо пальця: «Оцей годиться,дідусю.»
«Щоб кожен прут не обмотувати на палець,я знаю інший спосіб. Подивись на зріз. Кожна гілка має деревину і серцевину. Чим більша деревна оболонка,тим прут міцніший і якість його вища.»
«Дідусю,а другий спосіб мені здається легший. А то поки наріжемо достатньо прутів,то всі пальці будуть боліти.»
«Молодець,Петрику. Ти добре все зрозумів.» - похвалив дідусь.
В кінці роботи зв’язані прути склали у в’язки. «Я візьму більшу,а ти меншу.» - сказав дідусь. «Це чому? Так не чесно.» -
образився Петрик. « На перший раз хай буде так. А наступного разу буде все навпаки.» Петрик допоміг закинути в’язку вербових прутів дідусеві на спину. А дідусь допоміг Петрикові. Рушили додому.
Дорогою йшли,розмовляли,відпочивали і знову йшли. Повернулися після обіду добряче втомлені.
«Дякую тобі,Петрику,за допомогу.»-
сказав дідусь Антон. «Та немає за що.»- змахнувши рукою відповів Петрик. Він втомлений,але щасливий пішов до свого дому.
У Петрика були осінні канікули. Вирішив він навчитися плести корзинку.
Наступного ранку,поснідавши млинцями з сиром,яких напекла мама, Петрик пішов до дідуся Антона. У вузлику він приніс млинці і для діда. «Доброго ранку,дідусю. Як спалося?»- запитав Петрик. «Доброго ранку,Петрику. Я добре спав. Думав про тебе,чи прийдеш сьогодні ,чи ні.»
«Ось,бачите,я прийшов. І млинців вам мама передала,і парне молоко.» Дідусь
узяв гостинці: «Як пахнуть. І які смачні. Давно таких не їв. Передавай мамі дякую за млинці і молоко.»
«Ну,а тепер приступимо до роботи. Сідай на стілець поближче. Для основи,тобто для дна,нам потрібно
вісім прутиків довжиною десь 20 сантиметрів. Ми їх почистимо від кори з допомогою ножа. Ось бачиш,гілки свіжі і кора відходить легко. Дідусь показував і пояснював,а Петрик старанно повторював.Час пролетів швидко і невдовзі він сплів свою першу корзинку: «Дякую,дідусю Антон. Я буду і далі вчитися,бо хочу плести столи,стільці,лавочки,а може ще й коника- качалку для діток.»
Дідусь посміхнувся. Він щиро радів своєму новому учневі. Скільки всього вони наплетуть за зиму.
5 видів корзинок з паперу. Інструкцііі на англійській мові та зрозуміло з фото.
Ткацтво на Україні
З давних давен процвітало.
Виготовлення тканин в домашніх умовах
Потребою людини стало.
Тітка полотно ткала.
Сорочки гаптувала.
А виткані рушники
Прикрашали образи.
На витканий рушник хліб клали,
Дорогих гостей зустрічали.
А от тітка Оксана свій
Промисел мала- килими ткала.
На горизонтальному верстаті
За основу лляну чи конопляну
Пряжу брала,
А вовняною візерунки ткала.
Килимами і стіни прикрашали,
І на підлогу клали.
Мама вирішила пошити для Софійки нове плаття. Наступного дня вони разом пішли в магазин вибирати тканину. Софійка зайшла у відділ «Тканини» вперше в житті. Вона спочатку розгубилася. Як же вибрати тільки одну з такого розмаїття видів,кольорів та візерунків? З вибором допомогла мама. І невдовзі відріз блакиної тканини з гарнезними білими ромашками був куплений.
У Софійчиній голові народилось сто і одне питання. Вона була допитливою дівчинкою. А вголос вона сказала: «Цікаво звідки у цьому магазині стільки тканин?». Софійчина мама в дитинстві теж була допитливою дівчинкою,тому тепер знала багато чого цікавого. Від мами Софійка дізналась важливу річ,що будь-яка тканина починається з нитки. Нитки роблять з рослин. Наприклад, льон та бавовна. Їх треба вирощувати в полі. Нитки бувають і тваринного походження. Їх роблять з шерсті овець(вовна) ,шерсті спеціальних кіз(кашемір) та коконів шовкопряда (шовк). Це тільки натуральні тканини,а є ще хімічні. Тому мама обіцяла більше розповісти про нитки пізніше.
Далі з ниток виробляють тканини на ткацьких фабриках. У одному цеху ткалі тчуть тканину без узору,а в іншому цеху наносять на тканину візерунки. На Україні є багато таких фабрик. Цю тканину,яку вона вибрала, виткали ткалі Чернівецького текстильного комбінату.
Колись давно тканини у магазинах не продавали. На Україні вирощували льон для лляних тканин. А також утримували овець. Їх стригли і робили вовняну нитку,з якої в‘язали речі або ткали. Коли закінчувались осінні роботи в полі, жінки у селі заносили в хату ткацький верстат. Кожна мусила вміти ткати. З тієї тканини шити одяг для всієї родини. Це була важка праця,але дуже потрібна.
Софійка була рада,що їй не прийдеться робити ніякої важкої роботи,щоб отримати чудове плаття в ромашки. Але вона зрозуміла одну важливу річ : багато людей мали добряче попрацювати,щоб вона змогла купити тканину в магазині.
В гостях у бабусі Ганнуся не сумувала,у кожен куток зазирала. Для неї все було незнайоме і цікаве. В одній із кімнат побачила вона гарно розмальований дерев’яний ящик. Був він чомусь закритий. Ганнуся зібрала всю свою силу і ледве відкрила його. Кришка досить таки важка і добряче гепнула. Нічого цікавого для неї,якісь незнайомі речі. Почувши стукіт ,бабуся увійшла в кімнату і побачила внучку біля відкритої скрині.
"А що,бабусю,у Вас тут лежить?» - запитала Ганнуся. «Та це ж,внученько,частина мого життя.» - з тихим сумом відповіла бабуся.
«Я не розумію про що Ви говорите.»
«Послухай. Я тобі розповім.»
Підійшовши до скрині,бабуся взяла звідти щось велике і важке. «Оце,внученько,вереня. Нею я заселяла ліжко і накривалася нею ,коли будо холодно. У нас з дідом, царство йому небесне, були вівці. Ми їх випасали,доїли і робили бринзу і будз. А на початку літа овець стригли,то ще й вовну мали. Я цю вовну прала,сушила,а потім пряла нитки на оцій прялці. Напряду цієї пряжі,завию її в клубки. А далі треба ткати. У хату заносила ткацький верстат. Ткала не лише верені,а і налавники. У кожній хаті була лава,на яку сідали. А на свята лави застеляли налавниками.»
«А це що таке гарне кольорове?»- спитала Ганнуся. «А це килим. Теж моя робота. Скільки праці вклала. Нелегко було навчитись ткати такі кольорові квіти.
Його вішали на стіну біля ліжка. Ось так і проходило моє життя в роботі. Тепер для людей стало жити легше. Все можна купити в магазинах. Є великі ткацькі фабрики,де тчуть килими різного кольору,форми і величини. Не допусти,Господи,в минуле життя.»
Ганнусі сподобалась розповідь бабусі.
І нецікаві речі з скрині стали дуже цікавими. А завтра вона з бабусею піде подивитися як сусіди овець стрижуть. От буде цікаво!
5)Писанкарство
До бабусі Гані приїхали в гості внуки. Аж п‘ятеро! Такий собі приватний міні-садок.
Вони ходили за бабусею як курчата за квочкою,розпитуючи про все. Діти з задоволенням годували птахів,що жили у бабусі. Особливо їм подобалося збирати яйця з гнізда. Найстарший Петрик слідкував,щоб кожному дісталося яєчко. У бабусі Гані всі мали працювати дружно,без суперечок. Тому іти на компроміс, ділитися,чекати свої черги було звичайною справою.
Кошик уже був повніський яєць. «Для чого вам,бабуню,скільки яєць?» - запитала Оксанка. «Скоро Великдень. Треба писати писанки, фарбувати крашанки.»- відповіла бабуся.
Наступного ранку діти пробудилася,
одягнули святковий одяг і разом з бабусею пішли на службу Божу.
Свято Стрітеня Господнього. У храмі поклали свічки за здоров‘я ,за померлих близьких і далеких родичів. Після церкви дітлахи бігали і грали в різні ігри.
Наступного дня після Стрітеня, як годиться ,бабуся Ганя почала готувати все для писання писанок. У емальованому горнятку розтопила воску,взяла спеціальний інструмент для писанкарства кистки. Діти теж хотіли спробувати,але кистки чомусь не слухались і замість чудових узорів на яєчках красувались плями з воску різної величини. Тому бабуся запропонувала робити «крапанки». Це було легше ніж розписування і веселіше.
Далі треба було яєчка фарбувати в кольори. Бабуся пояснила онукам,що фарби можна купити в магазині чи на базарі. Але вона користується тільки природними барвниками: « Ось я назбирала лушпиння цибулі. Покладемо його у каструлю, залиємо його водою і будемо кип‘ятити, проціджуємо і додаємо одну - дві ложки оцету. Потім розписане яєчко занурюємо у фарбу. В такий спосіб отримаємо темно-помаранчевий колір.»
«Бабусю,а чи можна зафарбувати в рожевий колір?»- запитала Тетянка.
«Так. Для цього зробимо відвар з червоно-качанної капусти. З допомогою ягід чорниці отримаєм синій колір, з відвару мати-й-мачухи - жовтий,з кори дуба- коричневий. А ще жовтий можна отримати за допомогою куркуми,але в мене немає її. Тільки не забувати додавати оцет до відварів.» - завершила баба Ганя.
«А звідки ви все це знаєте?» - запитав Пилипко. «Та від людей і знаю. Я вже давно живу і навчилась від добрих людей,які хотіли передати мені свої знання. А тепер я передаю ці знання вам.
Ви - мої внучата-писанкарі. І можливо ви зможете знайти нові рослини для нових кольрів, придумаєте свої нові узори. А можливо хтось з вас займеться писанкарством професійно. Я дуже поважаю умільців »
Внучата-писанкарі добряче зголодніли від ранку і уплітали обід за обидві щоки,навіть Тетянка,яка зазвичай була вередливою до їди.
 |
| Майстриня ВІРА ТАТАРЧУК зі своїми роботами м.Косів 2019 рік |
6)Українська вишивка
Вишиванка - символ нашого народу.
Сяду край віконечка й заспіваю.
Українську вишиванку вишиваю.
Вишиваю,вишиваю,вишиваю.
Чорні і червоні хрестики накладаю.
Бо червоний колір -
Енергія сонця і радість землі.
А чорний - урожай і достаток на столі.
***
Я рушник вишиваний розглядала.
Про свою домівку нагадала.
Про батьків своїх,про село,
Там було так легко й весело.
До грудей його пригортаю.
Тепло рідного краю відчуваю.
***
Гостру голочку я тримаю.
Перший рушничок вишиваю.
Слухайся ,голочко маленька,
Клали хрестики рівненько,
Пальчиків моїх не коли ,
Часто вузликів не в‘яжи.
Я тобі допоможу,
Чорну і червону нитки проселю.
Ти їх будеш водити,
Візерунки робити.
***
Разом з нами моя прабабуся жила.
У її кімнаті скриня була.
У куточку завжди стояла.
Вона її оберігала.
Для мене її не відкривала.
Може чомусь не хотіла.
Може тому,що я не просила.
Так цікаво мені було,
Що ж там лежати могло?
Який скарб там вона тримає,
Ні для кого не відкриває?
Я підростала,а цікавість не пропадала.
Одного разу до бабці зайшла,
А там скриня відкрита була.
Біля неї вона стояла,
Нахилившись щось переглядала.
«Чи можеш сказати мені,
Що у цій скрині тут є?»
«Дитино моя дорога,
У цьому скарбі моє життя.
Коли ще молодою була,
Рушники вишивала я.
Клала їх на образи
І так просто для краси.
А в оцій сорочці я дівувала.
Для себе сама її вишивала.
Поглянь лише які рукави,які кольори,
А квіти немов ожили.
Ще й на подолі сорочки
Вишивала квітки.
Коли я її одягала,як квітка сама розквітала.
Ось ця сорочка прадіда твого-
Чоловіка мого.
Для нього я її готувала,
Ночей не досипала,
Дрібним хрестиком вишивала.
На пазусі манішка широка,
Стоячий комірець,
Ще й манжети накінець.
В цих сорочках ми у церкві вінчалися,
На великі свята їх одягали.
Поглянь,ця сорочка особлива.
Я її чорним хрестиком розшила.
В ній зустріне мене могила.
«Ой. А це чия сорочка була?»-
Запитала я.
«Цю сорочку,дитинко,
Моя мама для мене шила,
Коли я ще була дитина.»
«Бабцю,а можна я її одягну
І до школи на свято Вишиванки піду
І друзям розповім історію твою?»
«Звичайно. Я буду щаслива,
Катрусенько моя мила.»
 |
| Майстриня ІВАННА МЕЛЬНИК Рушничок на пасхальний кошик та вишиті писанки м.Львів 2019 рік |
7) Народна іграшка.
Іграшка виховує дитину з самого її народження. Першими іграшками були
фігурки пташок з мамонтового бивня.
Пізніше -дерев‘яні коники ,ведмедики,
качечки,півники. Щоб такі іграшки були надійними і гарно виглядали їх натирали воском.
Проходив час і люди навчились виготовляти іграшки з глини: коники,баранчики,півники,ляльки. Їх розмальовували і для міцності випалювали в печі.
На Гуцульщині іграшки робили з сиру.
Вони їстівні.
Іграшки роблять з усього:глини,дерева,соломи,натуральних та штучних тканин ,пластмаси.
 |
| Майстриня ДЗВЕНИСЛАВА ЩИПАНОВСЬКА Лялька-мотанка м.Косів |
Настуня живе з батьками у великому місті,ходить в дитячий садок,а 1 вересня піде до школи в перший клас. Вона має дуже багато іграшок. Зі своїми м‘якими іграшками Ведмедиком,Зайчиком,
Совою,Лисичкою та Слоником вона грає в «зоопарк». Або з ними ж грає «кухні» біля своєї іграшкової кухні. А як весело гратись зі своїми м’ячиками:великими,
малими,малесенькими,
розмальованими та однотонними.
А зі своїм конструктором дівчинка будує будинки для ляльок та м’яких іграшок. Кожна її лялька має ім‘я і Настуня завжди з захопленням розповідає мамі про життя і проблеми своїх ляльок:чим же вони займались,де були і чому навчились.
Сьогодні зранку до них у гості приїхала татова бабуся Орися. Захотілося їй відвідати свою правнучку Настуню.
Прабабця принесла гостинці:меду,яблук ,
огірків та помідорів з свого городу. А ще прабабуся подарувала Настуні ляльку
«Барбі».
«А якими ляльками ви гралися,бабцю?-
поцікавилася дівчинка.
«Та довго розповідати.»- відповіла баба Орися. «Розкажіть. Я хочу знати.»- наполягала Настя.
«Тоді сідай мені на коліна і я буду розказувати. Я росла у селі. Міста не бачила ,тільки чула від батьків.
Жили ми бідно і грошей хоч на якусь іграшку не було. Та я і не вимагала. У мене були подружки-сусідки. Ми самі видумували собі іграшки. Любили ми гратися в «дочки - матері». Свої хустини з голови зав’язувати на гладеньке поліно. Ось і дочка. Давали їй ім‘я,колисали,
співали пісень яких знали.
А ще ,пам‘ятаю, неподалік був яр куди люди викидали побитий посуд. Там все було заросло будяками і блекотою. Та ми всеодно бігали туди за черепками. Робили з глини хатки і прикрашали черепками як мозаїкою. А з назбираних камінців мурували огорожу.
Коли навесні зацвітали кульбабки,то плели собі віночки на голову і намисто робили. З травинок плели собі браслети і називали їх «годинники». Майстерністю вважалось вміння сплести «бричку». Хоча насправді воно було схоже на стільчик,а не на бричку. Це було складно. Не всі уміли,але вчилися.
Ми чекали коли викине початки кукурудза. Я крадькома забігала на город і ломила один початок. Це була моя лялька з волоссям. А коли кукурудза вже дозрівала,то робили іншу ляльку.
Відгортали лушпиння згори,вибирала дві зернинки і клала замість них кульки землі. То були очі. Дві насінинки для носа і чотири для рота. Ось і обличчя.
А як підросла- робила ляльки з шерстяних ниток,яких напряла мама. Та найкращими для мене були ляльки і одяг з тканини,які я почала шити сама.
Ми грались в дні народження,весілля,
Ми грались в дні народження,весілля,
похорон. Відтворювали події з життя.
Ще ,пам‘ятаю, у селі жив старенький дідусь. Вже і забула як його звали. Робив він дітям дерев’яні свистульки. А його дерев’яний ведмедик піднімав і опускав свої лапки. За такого ведмедика треба було йому дати одне яйце,або горнятко бринзі,дехто приносив збанок молока. Так дідусь і жив.
У сім років віддали мене до церковної школи. Повчилась там три роки,а далі треба було батькам по господарству помагати. Навчання моє скінчилося.
А ти,Настунечко,щаслива. У тебе стільки забавок є,скоро підеш до школи.
Я дуже радію,що у тебе щасливе дитинство.»
Коментарі
Дописати коментар