Вербонька та Клен
Ой, чому ж ти ,вербонько,похилилася? Чому ніжні віти опустилися? А тому я , Вітре, так сумую, Що від свого милого вісточки не чую. Пішов Клен мій воювати, Від ворога захищати. Та не тільки мене одну, А й нашу родину, Нашую невинную рослинну країну. І не знаю ,ніжний Вітре, Де тепер воює. Пошли йому вісточку. Може тебе вчує. Та не кажи йому,що я засинаю. Передай такі слова: « Люблю і чекаю» Та й понісся Вітер Попід небесами, Щоб побачить того Клена Де воює саме. Та як же він не старався, Як не намагався, Знайти кленовий слідок Може де зостався, Ніде його не побачив. Мов не було Клена. Та й майнула в нього думка Легка і шалена. Розпитаю я у інших , Може є новина. Запитав він у річок величавих : « Може клена ви часом зустрічали?» « Нііі.» - разом відповіли Й хвилі свої сумно покотили. «Гори сильні та могутні , Високо ви стали. Може Клена молодого З висоти видали?» «Нііііі !!!» - гуч...