Кума і реклама.

 

Прийшла кума до кумоньки 

Сама не своя. 

Вже аж зблідла, помарніла,

Труситься уся. 

-Чи ти знаєш, дорогенька,

Чому я прийшла?

Жаль страшенний, кумо, маю.

Заледве дійшла. 

Діти телефон придбали,

Як ті кнопки натискати

Так-сяк показали. 

Дуже легко. Надто просто. Красота. 

Лиш натисну я на них- свіжа новина. 

Тут реклама невідома до мне прийшла.

Я швиденько прочитала 

Там такі слова:

«Маємо ми крем цілющий до лиця.

Нанеси його на шкіру-

Будеш молода»

Прожила я сім десятків років вже.

Та кремів не бачило ще моє лице. 

А ті люди такі гарні, молоді.

Посміхаються до мене …поспіши…

Ось на цей кружечок натисни,

Номер картки запиши,

І отримаєш по знижці 

Ліки для краси. 

Ніби біс мене попутав . Натиснула. 

Далі інформація така майнула:

«Дякуємо дуже щиро. 

Ви тепер людина найщаслива.

Крем коштує вісім тисяч гривень 

Та для вас щасливої лиш чотири»

Ой. Як добре. Половина. 

Мабуть дійсно я щаслива. 

Кілька днів лише пройшло.

Поштою отримала його. 

Чудо-крем на поличку поклала ,

З задоволенням  на нього поглядала. 

Чоловік додому повернувся. 

На крем глянув, озирнувся:

- Що купила? Скільки грошей заплатила?

- Сорок гривень,- впевнено я відповіла. 

- Був на знижці. Добра вже ціна. 

Взяв у руки.Покрутив туда-сюда. 

Слова жодного по-нашому нема.

Я й не встигла крем той примінити,

Як узявся мій коханий ноги ним мастити. 

Пʼяти розтирає, розтирає,

Та на мене косо поглипає.

Ну , а я що?

Стою і мовчу…

Жаль,зараза, в мозок лізе,

Серце роздирає,

Очі аж на лоба випирає,

І здається, що світ ся кінчає.

Губ не чую, скамʼяніли,

Язик в горло вʼївся,

Ніби хмелем впився. 

Жаль той руки пронизує,

За ноги хапає.

Стояла  мов камʼяна,

Ні слова не мала,

Бо лиш «сорок» гривнів 

За нього віддала. 

Так то мене злая доля 

Тяжко покарала. 

- То ти  вже, кумасенько ,

Як я не ведися.

І рекламу в телефоні зовсім не дивися.