Вірші для душі та дитсадка. Емілія Олексюк

Якось воно  вже так-то сталося В закинуте болото Жаба враз припхалася. Там тихо жила  І своїм довгим язиком  Все  комарів ловила. Одного разу ,як прийшла весна,  Надумала  вона , Що їй  ікру метати вже пора.  Пузяку спорожнила , Вляглася на лататті , відпочила. Із часом пуголовки вилуплялися  Вже їх мільйони  В жабуринні гралися.  Там серед них один  Скоренько  виростав, Найшвидше за усіх  І жабієм він став.  Всіх научав  як жити, що робити, Щоб не в болоті ,а на суші жити.  І ті пулькаті жабенята  За ним чаляпали, Мовчали і не плакали.  Усі прибутки, що самі надбали, Ось цьому жабію і віддавали.  Воно слизьке , зелене  Ще й пулькате , Із золота собі ліпило вже палати.   А жаби,хоч на суші проживали, Та так здавалося,  Що із болота ще не вилізали.  Отож, пулькатеє жабисько Зібрало навкруг себе військо, Та й у чужі краї попхалося, Щоб більш землі йому дісталося.   ...

                     Мамо, давно тебе вже немає.  Може душа твоя світом блукає. Може блукає , а може і ні, Може лиш мариться це все мені. Віки прикривають очі… Являєшся мені у сні… В халаті синьому із квіточками. Паличка в руці. Йдеш до нашої брами.  Біля криниці розрісся бузок Й трояндовий кущ ,всипаний білих квіток.  А виноград, ще із татом садила, Розпускає гілля, ніби птах свої крила . Зараз хата сумує сама, Давно вже не чує від тебе тепла.  Мамо, чи знаєш, що діти твої  Відлетіли в далекії краї? Все рідне своє залишили, Де першії кроки зробили. Вибач…Так вийшло, Так склалось з житті Згадуєм дім,хоч в чужій стороні… Та знаєш, рідненька? Перелітні птахи  Вертають додому завжди … Ще трохи про життя та жіночу долю : 🪴 Другого дитинства вже пора 🪴 Відвертість 🪴 Щастя прилетіло 🪴 Якби… 🪴 Покинута хата  🪴 Засохлі квіти  🪴 Життя як колесо

Ліг на мої коси вапняний наліт. Пролетіло непомітно вже чимало літ. Хтось там скаже: «Старість вже прийшла» Ні. Не вірте в ці слова.  Це дитинства другого пора.  Тільки ця пора не та приємно-мила. А якась чомусь сумна.  Крок за кроком йдеш, А радості нема. Біль пронизує усі кістки… Слів не памʼятають вже мізки… І, здається, мова вже не та.  Ледве плентаються ті слова.  Ложку у руці ледве тримаєш. Допомоги чийоїсь чекаєш.  Коли в це життя прийшов, То з життевої дистанції зійшов.  З цим змиритись мусимо без слів.  -Скільки жити? -Бог нам заповів. Ще трохи про життя та жіночу долю : 🎵 Відвертість 🎶 Щастя прилетіло 🎶 Якби… 🎵 Покинута хата 🎶 Засохлі квіти 🎶 Життя як колесо

  Картина Ольги Гайдамаки « Дерево життя» Коли ще була дитиною, Здається була щасливою. Хоча не такою красивою, Якоюсь дитячою, милою… Життя пропливало над кручею: То глибокою, то мілкою…неминучою. Я просто була придатною. Жити як є була здатною. Не вміла для себе жити , Хоч краплю себе любити. В житті стала привичною, Просто для всіх практичною. Завжди якоюсь сухою..черствою, А може трохи й дурною.  А далі? Що далі? Стану якоюсь відьмою: Ні дітям ,ні людям не потрібною.. Фабрика природи зробить мене такою. Чорний вірус прийде за мною… Краплю життя мого забере з собою, І в океан її вкине. Так природа не згине… 🎵 Другого дитинства вже пора 🎶 Щастя прилетіло 🎶 Якби… 🎵 Покинута хата  🎶 Засохлі квіти  🎶 Життя як колесо

  Якби я була зіркою- Міряла б Божою міркою.  Якби я стала горою- Від зла захищала б собою . Якби витікала рікою- Напоїла б усіх водою.  Якби я була незаміжньою- Була би сухою і грізною.  А коли я матірʼю стала - Життя б за дітей віддала.  Ще трохи про життя та жіночу долю: 💚 Другого дитинства вже пора 💚 Відвертість 💚 Щастя прилетіло 💚 Покинута хата  💚 Засохлі квіти  💚 Життя як колесо