Вірші для душі та дитсадка. Емілія Олексюк

  У Софійки вихідний.  Бо неділя..День святий.  Плани різними були.  А куди ж таки піти? «Ось піду я у садок. Там почую спів пташок.  Перевірю стан гілок.  Може тля якась вселилася  І листочки зажурилися, Короїд кору гризе, Може гусінь де повзе.» Обійшла кругом…. Нормальок. «А тепер почую спів пташок.»  Лавочка була близенько. Умостилася гарненько.  «Та чому це в час ранковий  Я не чую птахів гомін? Так,так,так… Яка причина? Це ж чому у цю годину Не співає ні пташина?» Враз горобчик прилетів Та й на спинку лавки сів.  Почав кричати…крильцями махати… Лапками тупоче… « Та чого ж ти хочеш?» Ні. Горобчик не втихає.  З лавочки він не злітає.  Вниз та вверх усе пурхає.  « Я ж тобі зла не зроблю.  То вгамуй ти злість свою!» Горобець наполягає.  Все Софійку відганяє.  « Добре. Добре. Вже піду.  Садом трохи походжу.» Недалеко й відійшла… Знову трапилась біда.  Чорні-чорні дві пташини  Прилетіли до дівчини, Над головою кружляють, Дзьобами за волосся хапають, Кричати не вгавають. Софійка теж стар

  Емілія Олексюк  2022 «Голуб миру» Ой , не співай ,соловейку, В саду на калині, Не рви серце, Не рви душу  Молодій дівчині.  Коханого відпустила На Схід воювати, Рідну неньку Україну  Від зла захищати.  Не одна весна минає….. Все дівчина молоденька  Милого чекає.  Хоч і вісточки від нього  Давненько немає.  Може вітер буйнесенький  Принесе новину Чи живий її коханий, А чи де загинув? Не зна вітер як сказати  Молодій дівчині, Те,що любий  не на фронті, Та й не в домовині.  Що зла війна ноги вкрала. Молодому юнакові життя змарнувала.  Сам не знає, що писати…. Як писати…. Слів не вистачає… Сльози котяться солоні.. Горло щось стискає …. ….. Чому мене врятували? Краще б я загинув.  З шаною солдатською Білий світ покинув.  Боже милий, як сказати,  Що я ніг не маю?! Як же мені повертатись  До рідного краю? Нікому я не потрібний Безногий каліка.  Така доля в мене, Боже, Доживати віку.  ….. Він вагався…. Довго важив…. Вісточку відправив. … А думки клубком рояться, Сил не вистачає.  Він чекає…