Голуб‘яча дружба

Жили-були два голуби

Сусідами вони були. 

Між собою вони не дружили. 

В гості один до одного 

Не ходили. 

Одного звали -Білячок

Поштовий вісничок. 

Він був білий як сніжок. 

На голівці пір‘їнок пучок. 

Хвостик віялом розкладе

І гордовито іде. 

«Подивіться як я ступаю. 

Погляньте як я літаю. 

Я найрозумніший 

Серед голубів. 

Я облітав сто річок 

І сто морів. 

Все я сам зроблю. 

Допомоги не потерплю.»

Ходив,собою любувався,

На кожному кроці вихвалявся:

«Я умію. 

Я знаю. 

Я хочу. 

Я можу.»

Одного разу з ним сталась 

Пригода така. 

Білячок печиво знайшов. 

Ходив кругом нього,оглядав,

З котрого боку аби поклював. 

Раптом незнайомий 

Голуб прилетів. 

Біля печива швидко сів. 

Почав з насолодою довбати

І жадібно ковтати. 

Та тут наш герой не стерпів. 

До чужинця підлетів:

«Печиво не чіпай. 

Мені його віддай. 

Воно не твоє. 

Печиво це - моє.»

«Ні. Віддати його не можу. 

Я сам його з‘їсти хочу.»

І тут зчепилися два голуби,

Дерли свої чуби,

Дряпались лапками,

Бились крильми. 

У цьому бою Білявчик

Поранив ніжку свою. 

Ходити не може. 

Ледве ступає. 

Ось сусід Сірячок виглядає:

« Що у вас за біда?

Чи потрібна поміч моя?»

«Дякую,шановний. 

Без вашої допомоги 

Якось обійдусь.»

«Ну,ну,ну. Я би радив 

Прийняти допомогу мою.» -

Крилами змахнув і злетів. 

А Білявчик на землю сів,

Сам собі відповів:

«Погано лише себе любити 

І з друзями не дружити.»

Під вечір Сірячок 

Додому вернувся. 

Білявчик так до нього звернувся:

«Пробачте,сусіде,за 

Грубі мої слова. 

Допомога Ваша 

Мені дуже потрібна. 

Я хочу з Вами дружити 

І мирно жити.»

«Я щасливий почути такі слова. 

Нехай дружба 

Буде наша міцна.»

Один до одного підійшли. 

Обнялися своїми крильми. 

Обіцянку дали дружити,

У мирі і дружбі жити,

В біді один одного не покидати,

А щиро допомогати. 

Сірячок Білявчику 

Сердечно допомогав,

Аж поки той сам літати 

Не почав. 

З вірними друзями 

Легко завжди

Вийти з тяжкої біди.