Два горобці,що не вміли ділитися
Пізньої осені все це сталося. Природа до зими готувалася. Дерева без листя стоять. Трави сухі лежать. В річках холодна вода. Рибки плавають ближче до дна. На полях вже рілля. Ні насінинки ніде нема. Та горобчик-молодець Над ріллею кружляв. Погляд його колос упіймав. Дуже він зрадів. Кулею вниз полетів. « Оце блаженство. Цілий колосок! Щасливий сьогодні деньок.» Та тільки почав клювати, Зерна з насолодою ковтати, Незнайомець прилетів, Нахабно поруч сів І почав теж зерна клювати. «Ей! Ти хто? Звідки взявся? Хіба ти у мене спитався Чи можна біля мене сідати Ще й разом зі мною зерна клювати?» «Ооой! Який пан! Може б я ще додолу упав Вашої Величності просити Чи можна по землі ходити?!» «Ні . Насмішок не бажаю. Ввічливості правила Таки знати маєш» « Та не хочу я про ввічливість твою знати.. Хочу я зерно клювати !» Після слів оцих бійка і почалася. В одному сірому клубку По ріллі качалися. Ще й голосно кричали. Один одному не уступали. Тим часом сіра миша крики почула. Що за